Забигач

Цей ніж виявився цікавою загадкою, довелося добре посерфити Інтернет і погортати книжки. Навіть довелося переписувати більшу частину цього запису через здобуту по ходу написання інформацію.

Не знаю з якої сторони підійти. Почну мабуть з опису головної частини в ножі. Леза це найпростіша річ в цьому мультитулі. Ніж має поширену схему для кінця ХІХ століття — два леза на одній осі. Цю компоновку сьогодні можемо побачити у таких традиційних брендів як американський Case чи німецький Boker.

Обидва леза не дуже між собою відмінні. Майже однієї довжини і схожої форми. Хоча друге лезо фабричних ножів, зазвичай, спеціальної форми або суттєво коротше і делікатніше. Ймовірно власник цього ножа міг використовувати одне лезо як основне а друге зберігалося гострим для тонкої роботи.

Замок в ножа вже не простий сліп-джоінт, а на зразок усім відомого Cold Steel – Kudu. Це помітно по квадратному вирізу на пластині-пружині в який заклацуються виступи на лезах. Простий і надійний замок був популярний в Європі протягом багатьох століть, називається Ratchet.

В конструкції ножа є цікаві особливості, це інтегроване кресало у вигляді зубчастого коліщатка і окремий предмет на перший погляд схожий на пінцет. І от цей предмет мене озадачив, важко зрозуміти призначення цієї штуки. Власника ножа вже не запитаєш і подібних речей я не зустрічав раніше.

В пошуках інформації натрапив на картинку в Інтернеті де є дуже подібний ніж, а можливо і саме він. Є незначні відмінності, можливо фото ретушоване, а можливо інша робота того ж автора. Спершу знайшов цю ілюстрацію з підписами польською мовою а потім від українського видання. Тоді все прояснилося.

Ілюстрація виявилася з п’ятитомника «Гуцульщина» 1899-1908 професора Володимира Шухевича (дід того самого Шухевича). На цій ілюстрації можна побачити і інші гуцульські ножі про які я хочу написати трохи згодом. Професор і видатний етнограф видав цю книжку понад сто років назад і вона досі цікава.

З підпису можемо дізнатися, що це виделка. Через стереотипне уявлення про вилку, з трьома чи чотирма зубцями, я спершу відкидав цей варіант. По суті це як сучасна туристична вилка-ніж. Її можна закріпити в спеціальний паз в руків’ї і отримаємо з однієї сторони ніж а з іншої виделку.

Дослівно там написано таке: 1. 2. Забигачі = бганї — складні ножі; черінки сипані з мосяжи і писані; ніж сам має: тилє, вістрє, і жєло. 1 має виделця висунені; до ужитя заправляє ся їх у конець черінок так, що з одного боку буде ніж а з другого виделця. Ніж бганий заскакує на пружинї. Вага 200 ґр.

З цього підпису, крім опису конструкції, я дізнався цікаву інформацію. Виявляється українською мовою складний ніж має окрему назву — Забигач! Для мене це дуже цінна несподівана знахідка. А на гуцульському діалекті складний ніж — бган. Назва походить від слова «бгати».

Тлумачний словник каже таке: Бгати — Певним чином складати, згортати що-небудь. Гнат стояв оддалік та осміхався, дивлячись, як Настя примірювала червону, як жар, матерію і бгала її в дрібненькі фалди (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 54).

Мосяж це жовта мідь або латунь. Такі от цікаві слова тепер в моєму запасі. Варто забигачу і бгану дати нове життя. Треба цінувати історичну спадщину і мовну теж.

Предмети на ілюстрації були в колекції Музею імені Дідушицьких (тепер Державний природознавчий музей Національної академії наук України) і очевидно пізніше були передані Національному музею у Львові.

Ще кілька фото ножа з інших ракурсів. Ніж точно був гордістю його справжнього власника. Крім багатого функціоналу, він красиво оздоблений гуцульськими орнаментами. Інакше тоді бути і не могло.Орнаменти покривають всі площини з латуні. Профіль руків’я теж за формою дуже декоративний з викрутасами.

Час не дуже пожалів цей ніж. Якщо латунь дістала патину то леза вкрилися іржею. Процеси з точки зору хімії ті самі а естетично абсолютно різні.

Бган укомплектований ланцюжком з карабіном, на зразок кишенькового годинника. Зручно діставати і менше шансів загубити, можна користуватися не відчіплюючи. Все ручної роботи включно з карабіном.

Запрошую до коментування і дискусії. Особливо цікаво б було глянути на фото чогось схожого.