Сільський ніж

Хочу поділитися враженнями від ножа роботи Володимира Ляшка. Коваля та ножового майстра відомого в Мережі під псевдонімом Воля. Він робить багато типових мисливських ножів, що так популярні серед українських клієнтів. Мені ж цей автор в першу чергу цікавий своїм творчим поглядом на українську спадщину. Володимир шукає натхнення в історичних зразках, досліджує конструкції і форми, а головне створює цікаві автентичні ножі.

В цієї покупки є невелика передісторія. На українських ножових форумах з певною циклічністю виникають гострі дискусії на тему українського ножа. Я теж не залишаюся осторонь процесу, в моєму розумінні тема надзвичайно важлива і актуальна. В одній з гілок форуму НОЖиК натрапив на тему «По слідам сільського ножа…». Мені відразу сподобався цей ніж і я зробив Володимиру замовлення.

Можна сто разів розказувати як важливо розвивати українське ножарство. Можна говорити про український ножовий стиль, але цього очевидно замало. Потрібно як то кажуть голосувати гривнею, купувати те, що подобається і за що вболіваєш. Таким чином подібні ножі не пропадуть під натиском всіляких «якутів» і «фінок НКВД».

Особливо приємно отримати ніж в українському стилі з Глухова. Стародавнього українського міста з під самого кордону з Рашкою. Княже а згодом знамените козацьке місто і сьогодні має хороших ковалів, Володимир тому пряме підтвердження. Тож, мені львів’янину, такий історичний і культурний бекграунд створює красивий провенанс цьому ножу.

Ніж для мене насамперед особливий тим, що він зроблений ковалем. До цього я не мав кованих ножів. Лезо простої традиційної форми зі сталі ШХ15. Товщина в обусі аж 4,5 мм, але ніж дуже тонко зведений від обуху в 0,3 мм. Хоч він на загал виглядає ломовито, ріже як бритва. Отримуєш неймовірне відчуття нарізаючи продукти, навіть не треба водити ножем, просто опускаєш перпендикулярно і скибка хлібу відскакує в бік. На лезі сліди ковки, це додає архаїчної брутальності. Хоча хотілося б таких «артефактів» побільше, на інших ножах майстра вони є в достатній кількості, мені не так повезло. З цими слідами обробки цікаво контрастує акуратний поперечний сатин.

Після доволі тривалої хоч і бережної експлуатації на лезі проявилися плями. Всетаки ШХ15 не найкраща сталь для ножів, це мій компромісний вибір, не хотів щоб цей ніж був дуже дорогий через використані матеріали. Етнічному стилю і не потрібні якісь супер сталі.

Лезо внушаючого розміру і руків’я теж відповідне, тож добре заповнює долоню. Воно зроблене з гуші, цільний кусок деревини затиснутий стальним обручем. Типова українська грушка чудово підходить для сільського ножа. Тут не потрібна різноманітна екзотика, все автентично з місцевим колоритом. Відразу за кільцем зручна підпальцева виямка. Наскрізний монтаж зафіксований з торця загнутим кінцем хвостовика. Це характерна особливість цієї конструкції, далі хочу окремо на ній зупинитися.

В Інтернеті є багато фотографій викопаних іржавих ножів з зітлілими руків’ями аналогічної  конструкції. Такі знахідки типові для українських копарів. Впевнений, загнутий кінець хвостовика був дивним не лише для мене. Завдяки роботі Володимира я побачив його функціональне призначення. Це дуже просте але надійне рішення, чудово підходить для масового народного виробу.

На цих фото добре видно гачко-подібне закінчення хвостовика.

Володимир продовжує розвивати тему сільського ножа і на форумі присутня ще одна варіація ідеї від автора. Такий собі етно-ворнкліф. Ножі такої форми характерні і для наших теренів, достатньо подивитися археологію. Цікаво яку назву мали пращури для цього типу леза. У нас тепер для нього лише заморський термін vornklif.

Прийнято також писати і про якісь недоліки в огляді, щоб текст не був такий солодкавий. Я не маю що негативного сказати про ніж, він класний, але є одна прогалина в «бренду» Волі, абсолютно відсутній будь який маркетинг. Крім загорнутого в мішковину ножа я не отримав ніяких приємних бонусів. Якась візитка чи бірка з автографом вже стали нормою для багатьох українських майстрів. Навіть проста забрендована картонна коробка підібрана за розміром була б хорошим доповненням не кажучи про футляр з фанери. У Володимира також немає Instagram чи YouTube. Якби не його перманентна активність на форумі НОЖик, про нього б ніхто за межами Глухова не знав. Все це сьогодні зовсім не витребеньки а важливі інструменти з просування і продажу своїх виробів в Інтернеті.

Цей огляд дописую повернувшись з Карпат де і зробив ці кілька фото. Отже хочу подякувати Волі за чудовий ніж. Я вирішив не зупинятися на одному ножі майстра і вже замовив наступний. Теж на основі історичних прототипів, але іншої конструкції.

P.S. На завершення настроєва сценка із сільського життя.