Особливі ножі для особливого війська: як львівський ножар Gart knives допомагає ЗСУ

Публікую передрук статті, що вийшла на сайті телевізійного каналу Espreso.

Львівський бренд ексклюзивних ножів Gart knives у особі його засновника Петра Рудика включився в допомогу війську з перших тижнів повномасштабної війни. Спочатку з другом возили гуманітарну допомогу, а тоді зрозумів, що може робити корисні справи за своїм фахом

Журналістка “Еспресо.Захід” поговорила з Петром про реалії життя та волонтерства бренду під час великої війни.

“Початок повномасштабної війни, перші кілька тижнів, особисто для мене морально і психологічно були переломними і дуже складними. Чому? У мене була своя справа, яка працювала, яка годувала сім’ю, до якої я довго йшов. І в один момент вона реально стала нікому не потрібна, тому що всім було не до того, і мені було не до роботи. Думаю, як і будь-кому, всюди той вакуум, страшні новини кожен день. Тож перші тижні ми їздили з товаришем його машиною на Полтавщину, возили гуманітарну допомогу. І це теж був якраз момент зрушення, що треба щось робити. Потім його машини стало мало. Тому ми переходили на об’ємніші і їхали знову”, – ділиться ножар.

Проте згодом засновник Gart knives зрозумів, що може робити більше у своїй сфері. Разом із колегами з Львівського ножового товариства та волонтерами вони розробили спеціальну модель ножа для бійців ЗСУ – максимально зручну та надійну на різні випадки життя.

“Це насправді дуже консолідує, адже кожен робив свою частинку роботи. Були хлопці, які домовилися і знайшли сталь. Були хлопці, які знайшли лазерну порізку, бо отак один-три ножі можна вирізати й контурувати руками, хоч напильником, але коли йдеться вже про 10-15 – вручну цю частину зробити довше, дорожче й не потрібно. Тож нарізали заготовок. Також було, що наші польські колеги прислали нам сталь і заготовки, ми їх тут порізали, потім привезли мені їх загартувати – це було понад 100 штук. Я загартував ці заготовки, а тоді віддав хлопцям, які їх слюсарили, гострили, робили для них чохли. У той момент кожен робив свій шматочок роботи, бо питання стояло зробити якнайшвидше і якнайбільше”, – розповідає ножар.

За час великої війни Петро Рудик загартував вже понад 350 ножів. А також повністю виготовив, проходячи всі етапи створення, ще близько 45 ножів.

“Так, можна було більше, але я старався розбавляти їх і іншими роботами. Та й заробляти гроші теж потрібно. На щастя, Укрпошта відновила доставки за кордон, бо є клієнти, які замовили ножі ще до початку війни, але вони поставились із розумінням до ситуації і чекають. Мені це важливо, бо це ті гроші, та валюта, яка має заходити в Україну. Має бути баланс”, – пояснює він

Власне до повномасштабної війни більшість клієнтів Gart Knives були із-за кордону, із часу відновлення роботи майстерні тепер – це також багато людей зі США чи Канади. Проте стиль замовлень дещо змінився:

“Є такі люди, які замовляють ніж, а тоді донатять практично ще одну вартість ножа із підписами “Слава Україні” і “Дайте їм під зад”. Це теж не може не тішити. Цікаво, що багато представників діаспори почали купувати ножі. Я собі веду статистику країн, у яких є мої ножі, і переважно це етнічні британці, американці, канадійці. Звідки я це можу знати? Прізвище й ім’я. А з початку війни, напевне, половина закордонних покупців – з українськими прізвищами або іменами. Це тішить, бо будь-яка допомога важлива”.

Щодня Петро приходить у майстерню о 7 ранку, а йде вже перед самісінькою комендантською годиною. Завдяки цьому встигає створювати надійні ножі і для військових, і для закордонних клієнтів. І зовсім не відмовляється від інших замовлень нагострити інструменти. А на початках ще й встигав гострити сотні ножиць для волонтерів, які плетуть сітки та кікімори.

“Я веду статистику заточених для плетіння сіток ножиць – це вже близько 400 штук. На початку, коли роботи було менше, зранку йшов до школи й у інші місця району, де плели сітки, і збирав такий великий букет ножиць, – жартує він. – Йшов з ними в майстерню, швиденько гострив, відносив назад, а тоді вже можна було снідати і братися до іншої роботи. Але насправді розвиток і оптимізація прослідковується у будь-яких сферах волонтерської роботи: дівчата, які плетуть сітки й кікімори тепер купили собі електроножиці, які потрібно гострити набагато рідше, почали завозити тканини на масову розкрійку. Ми всі у тих умовах вчимося максимально зберігати ресурси – і фінансові, і свої людські, тому що вони дійсно не є необмеженими”.

Ще одним важливим моментом у роботі, переконаний Петро, є двосторонній зв’язок, який дуже допомагає вдосконалюватися. Тож хлопці не шкодують своїх фото і відгуків від процесу користування його ножами.

“Я хочу робити на 100% дієві, практичні й надійні речі. Якщо для того треба змінити цілу технологію – міняємо і працюємо. Якщо для того треба змінити невеличку деталь, хай і складну, – це теж треба робити, робити так, як має бути, – пояснює власник Gart Knives. – Це як з броніками і медициною, так і з ножами – ти маєш точно знати, що віддаєш. Воно має працювати так, як має. Неможливо уявити складніші для роботи людини із будь-якою технікою, чи лопатою, чи ножем, ніж війна”.

Також важливо, на думку ножара, є те, що навики користування ножем мають бути закладені у процесі навчання бійців. Оскільки, хоч на перший погляд це і простий інструмент, але водночас важливий і той, який потребує вмілого використання.

“Я б хотів організувати хоча б майстер-клас із заточування ножів у польових умовах – записати відео чи подкаст. Для того, щоб люди, опинившись у ситуації, коли немає доступу до необхідних матеріалів, могли собі допомогти”.